Євген Магда висловився щодо Волинської трагедії: Необхідно оголосити про спільного противника та провести ексгумацію загиблих.

Хрести на місці вбивства 11 липня 1943 року 200 поляків у селі Павлівка Волинської області / фото: RFE/RL

Український політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда порівнює напруженість у польсько-українських стосунках із суперечкою двох шляхтичів за мотивами видатних творів "Кайдашева сім'я" і "Пан Володийовський". Слідом за емоційною зустріччю міністра іноземних справ Польщі Радослава Сікорського з президентом України Володимиром Зеленським була озвучена низка заяв як з українського, так і з польського боку. А в польському аеропорту трапився інцидент із затриманням українського боксера Олександра Усика, у який втрутилися вищі посадові особи України. Радослав Сікорський у свою чергу озвучив контраверсійну заяву щодо Криму, яку згадало і одразу відкинуло як неприйнятну українське МЗС. Проте найвищий градус міждержавних стосунків існує навколо Волинської трагедії. Висловлювання з цього приводу звільненого міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби у Польщі були сприйняті неоднозначно і подекуди трактувалися як ледь не зазіхання на територіальну цілісність країни ЄС.

Тим часом у Польщі почали пов'язувати євроінтеграцію України з вирішенням історичних суперечностей навколо Волинської трагедії. Чи на часі підіймати ці дражливі питання? Чи їх навпаки потрібно якомога швидше узгодити між Польщею і Україною?

На запит LRT.lt відповідає експерт з політичних наук Євген Магда.

- Бекграунд польсько-українських стосунків у питанні Волині є глибоким. Одразу згадуються моменти 2013-го року, які передували Революції Гідності в Україні. Проросійські депутати Колесніченко і Ківалов возили виставку про Волинь всією Україною і змушували відвідувачів дивитися на трагедію очима Кремля. Одна з таких виставок була організована в Українському домі, де відбулися навіть сутички між організаторами і представниками патріотичного українського середовища. Вона мала провокативний характер, таким чином представники проросійських сил пересмикували тоді історичні факти і підвищували внутрішній політичний градус.

Виставка не є головним аспектом. Набагато цікавіше те, що за ініціативою Колесніченка 148 депутатів звернулися листом до тодішньої голови Сейму Еви Копач з пропозицією визнати події на Волині Геноцидом польського народу. Цей крок виявився надзвичайно вигідним для польського політичного середовища, адже тепер вони можуть стверджувати, що "ваші парламентарії самі це запропонували".

Проте польські політики не згадують про "крок до примирення". Вони лише стверджують, що ваші політики мають це визнати. І вам зараз необхідно визнати це.

Але після цього Петро Порошенко публічно демонстрував своє ставлення до Волинської трагедії. І Володимир Зеленський минулого року з Анджеєм Дудою на річницю цієї трагедії був в Луцьку у католицькому кафедральному соборі, де теж була відповідна меса. Але це не зупиняє цей процес. І, я думаю, ми маємо відверто сказати про те, що Волинська трагедія для наших польських сусідів і партнерів є елементом національного наративу. Це елемент, який лежить на підсвідомості, незалежно від того, чи є ці люди кресов'яками чи ні. Тобто, чи є вони вихідцями зі східних областей, які зараз в складі України.

І вони їх дуже активно використовують. Надзвичайно активно. Просто напрочуд активно. І ми повинні це усвідомлювати, повинні це розуміти. Останні заяви Дональда Туска про це свідчать ще більше. Тобто, коли вже Туск заговорив про те, що без змін в політиці стосовно Волині Україна не стане членом ЄС, то я думаю, що наступною вже має бути заява Європейської народної партії.

Отже, в Польщі всі політичні сили вже були залучені до обговорення цієї теми.

Ми почали згадувати про Колесніченка та Ківалова. Як відомо, Колесніченко втік до Росії. Чи не варто Україні задуматися над тим, що фраза "не на часі" може бути недоречною? Можливо, саме час не давати можливість російським силам втручатися та перехоплювати ініціативу? Можливо, потрібно активніше підтримувати археологічні дослідження та наукову діяльність, щоб уникнути неоднозначних трактувань? Адже поляки говорять про 100 тисяч загиблих як про геноцид, вважаючи, що саме стільки людей втратили життя під час цієї трагедії. В той же час, з українського боку звучать інші цифри і думки, що наразі це питання не є пріоритетним через війну.

На відміну від початку 1990-х років, нинішні дані можуть бути результатом як корекції цифр, так і впливу інфляції. На початку 90-х польські націоналісти озвучували цифру у 200 тисяч, і це важливо враховувати. Це слугує аргументом на користь необхідності ексгумації. Адже лише шляхом підняття та поховання загиблих за християнським обрядом ми можемо хоча б приблизно оцінити кількість жертв, використовуючи математичні методи. Вважаю, що це є нашим головним і найважливішим завданням на сьогодні.

Я щасливий, що Український інститут національної пам'яті вчора продемонстрував свою готовність до цього, хоча й лише через три місяці після закінчення військових дій.

Є ще один аспект: оголосити про ексгумацію просто, але реалізувати цей процес набагато складніше.

Дозвольте висловити свої міркування з цього приводу. Ситуація є досить складною, адже обсяг вчинених злочинів є значним. Пошуки вимагатимуть охоплення великих територій. Цим повинні займатися спеціалісти. Варто зазначити, що Польський інститут національної пам'яті має певні характеристики правоохоронного органу, включаючи функції, притаманні прокурорам. Це потужна структура, і це важливо усвідомлювати.

У такому випадку нам слід домовитися про цей крок. Я вважаю, що було б доцільно, враховуючи більшість у польському Сеймі та Верховній Раді, видати спільну декларацію, в якій зазначити, що наразі нашим спільним противником є Росія. Лише після завершення війни між Росією та Україною ми зможемо розпочати процес пошукових робіт та ексгумації.

Це став би ефективним, потужним і обґрунтованим рішенням.

Безумовно, ці важливі кроки для досягнення спільного знаменника необхідно здійснювати вже зараз. Ви згадали під час включення на Радіо Свобода про захід, що, як виглядає, проходить у Яремче за участю впливових представників польського громадянського суспільства.

- Це вже 14-й подібний захід. Я, мабуть, брав участь у 5-ти чи 6-ти з них. Зараз йде відеовключення президента Класневського. Тут присутні, наприклад, ексміністр Павло Клімкін. Тут присутня депутатка першого для Польщі скликання Європарламенту Гражина Станішевська, яка розповідала, наприклад, про те, що Німеччина була свого часу ініціатором прийняття Польщі до Європарламенту.

Тут відбуваються досить відкриті обговорення. Дискусії проходять без участі перекладачів. Польська сторона спілкується польською, а українська - українською. На мій погляд, це вельми захоплюючий формат.

Проте, не зменшуючи важливість цих зустрічей, я хочу підкреслити, що для наших відносин із сусідами необхідні регулярні експертні дискусії, результати яких слід активно поширювати в інформаційному просторі. Це потрібно з однієї простої причини: ми перебуваємо в ілюзії, що досконало розуміємо своїх сусідів.

Тут питання в усіх насправді, хто є сусідами України. Це низка країн, і ця проблема існує достатньо сильно.

Схоже, що наші сусіди, зокрема по всьому кордону, включаючи Москву, приділяють значну увагу своєму історичному минулому. Це стосується і Угорщини, яка відчуває "фантомні болі" від утрачених територій, і Польщі, про що ви вже згадали, де сформувався певний наратив. На відміну від них, українці постійно працюють над формуванням власного наративу. Сікорський також висловив ідею щодо Криму, вважаючи, що він має перейти під протекторат ООН з подальшим проведенням референдуму.

Ця ідея була висловлена під час його участі у саміті YES, який відбувся 13 вересня, але чомусь оголосили про неї лише 19-го. Я не можу сказати, чому так сталося.

Я не відкидаю можливості, що це могло бути асиметричною реакцією з українського боку – оприлюднити це інтерв'ю або коментар. Проте, на мою думку, в результаті цього ніхто не отримав вигоди. У мене є багато запитань з цього приводу.

Я насправді мав на увазі, що зростаюча емоційність у відносинах між Україною та Польщею ускладнює обговорення інших важливих питань, що перешкоджає досягненню порозуміння та спільної бази. Щодо Криму, там також відбулася зміна в демографічній ситуації, оскільки Росія активно заселяє півострів своїми громадянами, про що Міністерство закордонних справ України вже зробило офіційну заяву.

В мене є лише одне припущення щодо цього. Радослав Сікорський, схоже, вважає себе можливим претендентом на участь у президентських виборах у Польщі, які відбудуться навесні наступного року. Наразі він, таким чином, намагається привернути до себе увагу, щоб зайняти вигідні стартові позиції, з яких міг би бути цікавим представникам різних ідеологічних напрямків.