Лицарка з Позняків. Фільм про жінку, яка ніколи не відмовляється боротися.

Повнометражний дебют Аделіни Борець "Квіти України" є одним із найвизначніших документальних фільмів цього сезону. Він розповідає про жінку, яка володіє ділянкою землі між висотними будівлями. Тут немає єдиного сюжету, а лише повсякденне життя цієї воїтельки, що щиро любить свою землю — від власної території до всієї України. Вона не піддається труднощам і завжди залишається стійкою перед викликами.

Свого часу на Позняках у Дарницькому районі Києва переважали одноповерхові будинки. Майже весь приватний сектор зник із початком масової забудови передмість Києва у 1980-ті роки. Однак у виярку серед одноманітних панельних висоток за адресою Батуринська, 12 вижив цілий хутір. З незвичайною хазяйкою. Чи, радше, надзвичайною.

Наталія Юрченко, яка очолює життя на Батуринській, стала місцевою іконою: вона мешкає в простій сільській хатині, утримує кіз, курей, кроликів та одну овечку, а також дбайливо доглядає за великим городом та розкішними квітами — все це, варто зазначити, в оточенні висоток. Крім Наталії, в цьому незвичайному селищі проживають двоє її колишніх чоловіків — Михайло (в народі відомий як Мішель) і Славко (по кличці Котик), а також її син із дружиною та дочкою, а ще біженці з Луганщини. Розробники вже багато років намагаються витіснити цю спільноту, пропонуючи шалені суми грошей або залучаючи різні служби — але всі їхні спроби закінчуються невдачею: Наталія тримається, як справжня скеля. Таким чином, і місце, і ситуація виглядають справді кінематографічно.

Момент із стрічки "Квіти України"

Аделіна Борець, талановита режисерка і продюсерка, з'явилася на світ у Маріуполі. У 2020 році вона завершила навчання на факультеті кінорежисури Варшавської Кіношколи, а в 2021 році пройшла курс сценарної майстерності у Школі Вайди та отримала ступінь магістра в кіношколі, названій на честь Кшиштофа Кесльовського. Борець є ініціаторкою та керівницею громадської організації "СТРУМ", яка спеціалізується на створенні фільмів, музичних відео, виставок та виступів, присвячених екологічним проблемам, насильству та корупції.

Момент із стрічки "Квіти України"

Аделіна дуже вдало вибрала героїню для свого повнометражного дебюту. Дотепна, хоробра, гостра на язик, розкута Наталія -- з тих персонажок, для яких не треба придумувати сценарій: достатньо ввімкнути камеру. Однак Борець усе ж вибудовує історію не тільки через Наталію, а й через її повсякдення: даючи крупні плани квітів, підглядаючи за кумедними вибриками кіз, відстежуючи зміни сезонів, вихоплюючи тісні стільники багатоповерхівок по сусідству, спостерігаючи за обідніми балачками й службою в церкві. Люди, тварини, рослини -- рівно цікаві мешканці цього мікрокосму. Наскрізного сюжету тут нема: просто труди й дні воїтельки, яка любить свою землю у всіх сенсах -- від власної ділянки до України -- і не здається перед будь-якими халепами. Наталія у хвилини смутку наче добирає віку -- але насправді це лише зосередження перед тим, аби встати й продовжити жити. Цей фільм власне й схожий на неї -- по-дитячому легку й жваву, по-дорослому красиву.

Ось чому все завершується розсипом довженківських яблук, що розкидані по траві, серед яких знаходиться Наталія, і, незважаючи на нав'язливий звук сирени, вона сміється в об'єктив. Не піддатися.

Аделіна Борець, висловлювання:

-- Ми почали фільмувати, коли тривали акції протесту на захист київського будинку-павільйону "Квіти України", звідти й назва. Ми знайшли трьох героїнь різних поколінь, але коли почалося повномасштабне вторгнення, дві з них відпали. Залишилася тільки Наталя. Я завжди вважала її історію боротьби за свою ділянку найцікавішою. Вже навесні 2022 року я розуміла, про що ця оповідь. Головне було просто дозняти, зловити моменти, потрібні для побудови конструкції фільму.

Звичайно, повномасштабне вторгнення ускладнило все. Я родом з Маріуполя, тому маю уявлення про те, що таке війна. Але в підлітковому віці ти сприймаєш усе по-іншому. Тепер потрібно вирішити, чи залишитися з людьми-героями, переживати найважчі часи разом із чужою родиною. Це рішення — чи правильно я вчиняю — виявилося досить важким. А процес монтажу був зовсім непростим. Ми зібрали 250 годин відеоматеріалів, і з усіх цих кадрів потрібно було створити фільм. Ми знали, що маємо безліч чудових сцен, але поєднати три роки роботи в одне ціле було справжнім викликом — монтаж тривав майже рік.