Запитання для західних лідерів (Віктор Шлінчак)

Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.

Недавні статті в західних ЗМІ про нібито угоду між Україною та Заходом щодо призупинення війни в обмін на тимчасову відмову від окупованих територій на користь Росії виглядають як пропозиція, яка скоріше адресована Москві, а не нам.

Здається, що в Сполучених Штатах, Німеччині та кількох інших країнах виникає бажання повторити невдалий український досвід і спробувати "зазирнути в очі Путіну". Проте я не бачу жодних підстав для того, щоб він погоджувався на якісь компроміси, поки його стратегічна мета полягає в тому, щоб остаточно підкорити Захід і повернутися до часу "Варшавського мирного договору", коли Росія контролювала значну частину Європи.

Сьогодні західні медіа висловлюють думку, що необхідно знайти компроміс з Путіним, щоб виграти час. Ідея полягає в тому, щоб заморозити конфлікт, поки він залишатиметься на політичній арені, і використати цей період для підготовки до можливого дипломатичного рішення, коли з'являться сприятливі обставини, можливо, через 5-7-10 років.

Проте, варто зазначити, що коли виникають розмови про будь-які угоди, Росія, швидше за все, вчинить навпаки — посилить військові погрози. Її справжня мета не полягає ані у Вугледарі, ані у Покровську. Росії потрібно виграти психологічну війну, щоб до Москви почали тягнутися на поклон Шольц і Макрон. Вона прагне повернутися до Великої вісімки, щоб знову спостерігати за черговим запізненням Путіна на спільну фотографію президентів. Мета — зняти санкції та довести, що підтримка України є економічно невигідною і обтяжливою.

Тому в принципі немає сенсу обговорювати, через яке саме село може проходити лінія тимчасового розмежування, адже путін за жодних обставин не погодиться на компроміси, якщо це не веде до "завершення війни в Україні". Його основна мета, повторюю, полягає не в знищених селах, а в отриманні визнання. Визнання його перемоги над колективним Заходом, який так і не зміг вжити своєчасних, рішучих і жорстких заходів. І це можна прослідкувати ще з 2008 року, до речі.

У мене виникає серйозне запитання до західних лідерів: чи готові вони знову посадити його за один стіл, спочатку пропонуючи напої на фуршеті, а потім - сплачуючи данину, чи все ж готові ризикувати (включаючи свої політичні рейтинги), щоб продемонструвати європейську єдність та притягнути до відповідальності міжнародного злочинця? Має сенс вважати, що саме ця проблема стане центральною темою обговорень у найближчі місяці.