Тарас Томенко: Ми повинні були окреслити свої межі | UACRISIS.ORG

Зустрічі на Діалоговій платформі Українського Дому продовжились бесідою з кінорежисером і сценаристом Тарасом Томенком, який є членом Української та Європейської кіноакадемій. Його нещодавній проект "Будинок 'Слово'. Нескінченний роман" - це історична драма, що порушує теми митців епохи Розстріляного відродження. Цей фільм, який виявився несподіваним довгожителем на українських екранах, нещодавно також потрапив до американського глядача. Які причини успіху цієї стрічки, що передувало її створенню, і які інші аспекти, окрім історії про видатних письменників, розстріляних радянською владою в Харкові століття тому, важливо донести до сучасної аудиторії?

Коли Тарас Томенко планував створення фільму, він щиро прагнув повернути забутих героїв у сучасний інформаційний простір, візуалізувати їхні історії та вивести їх за межі шкільних підручників. Він вірить, що ці письменники заслуговують на місце серед нас, оскільки українці сьогодні переживають подібні випробування, які колись переживали учасники Розстріляного відродження, і цей досвід є неоціненним.

"Нам потрібно було визначити межі нашої культурної спадщини. Росіяни вправно реалізують це, запроваджуючи своїх маяковських і пушкіних у всі сфери, де тільки можна. А в нас, виявляється, був Золотий вік української літератури, період піднесення, але це не було візуально виражено. Багато людей не знали про це насправді, оскільки картинки з шкільних підручників не давали справжнього уявлення", - зазначив він.

Розробка фільму стартувала 13 років тому, і за цей період його шлях був сповнений значних викликів.

"Це був період правління Януковича. Разом із Любою Якимчук ми вирішили втілити наш задум. На вулиці ще панували передреволюційні реалії з Азаровим, все було нестерпно брудним і неприємним. Свідомість людей була зовсім іншою. Київ ряснів плакатами російських поп-зірок. У той час українському кіно було важко знайти своє місце. Знімалися лише російськомовні серіали та фільми, що орієнтувались на два ринки, а музика майже вся була російською, лише зрідка пробивався український рок. Що стосується поезії, то її взагалі не було чути, адже домінувала російська культура. Пробитися крізь цей бар'єр стало справжнім викликом", - згадує автор.

Каже, що спочатку писали сценарій в стіл. Коли назбирався матеріал, зняли документальний фільм, однак, головною метою було ігрове кіно. Зрештою, процес пішов, але і він гальмував час від часу.

"Коли на знімальному майданчику залишалося всього п’ять сцен, фінансування раптово вичерпалося. Продюсери впали в паніку. Але незабаром знайшлися інвестори, які вирішили підтримати проект і надали додаткові кошти," - поділився режисер.

Після того, як робота над фільмом була завершена, він опинився в очікуванні свого дебюту. Розпочалася пандемія COVID-19, продюсери наважувалися на випуск, а згодом спалахнула активна фаза війни. Тарас Томенко вважає, що найважчою частиною цього процесу було чекати, коли картина готова, але глядачі не мали змоги її побачити.

Відповідаючи на запитання про цільову аудиторію фільму "Будинок "Слово". Нескінченний роман", художник дає оригінальну відповідь.

"Так сталося, що коли задумував і робив, абсолютно не думав про глядача. Робив з огляду на себе. Мені здається, бажання розказати цю історію, яку глядач побачить абсолютно несподіваним ракурсом з якимось невідомим до того відчуттям - найкраще, ніж орієнтуватися на те, що вони вже таке бачили чи не бачили", - вважає Тарас Томенко.

На його погляд, окрім Розстріляного відродження, існує безліч історичних епізодів, які слід відтворити за допомогою кіномистецтва.

"Це історія, що бере свій початок з давніх українських часів. Параджанов мав мрію екранізувати "Слово о полку Ігоревім". Період князівства у нашому сучасному кіно практично відсутній. Останній фільм про княгиню Ольгу був створений ще в 70-х роках", - зізнався режисер.