"Заходу варто підвести підсумки". Максим Розумний коментує вибори в Грузії та Молдові 27 жовтня 2024 року.

Максим Розумний. Зображення: Сторінка Максима Розумного у Facebook.

Авторитарні сили також витягнули уроки з досвіду перших кольорових революцій.

12 років керівництва "Грузинської мрії" в Грузії, і тепер можемо спостерігати за розвитком виборчого процесу. Яке у вас загальне враження про вибори в Грузії?

Вибори в Грузії, безумовно, є знаковою подією для розуміння процесів, що відбуваються в нашому геополітичному та культурному контексті. Це стосується також виборів у Молдові, а в січні 2025 року – виборів у Білорусі. Ми уважно слідкуємо за цими подіями, оцінюючи стан демократії, ліберальні цінності та євроатлантичний вибір, який є складним для України. Сподіваємося, що й інші країни – наші колишні "сусіди" по Радянському Союзу – також візьмуть на себе цю відповідальність.

Чи не викликає розвиток подій у Грузії асоціацій із ситуацією, що склалася в Україні в 2004 році після другого туру виборів, коли відбулася Помаранчева революція?

Безумовно, можна провести певні паралелі, але історія постійно рухається вперед. Уроки, отримані на початку 2000-х, в епоху кольорових революцій (зокрема, Революція троянд у Грузії, що передувала нашому Помаранчевому майдану), засвоїли не лише сили, що прагнуть демократії, а й авторитарні режими, які намагаються утримати владу. Досвід 12-річного правління "Грузинської мрії" свідчить про те, що ці уроки були добре засвоєні. Ми будемо уважно стежити за звітами спостерігачів та представників громадянського суспільства Грузії, але з того, що відомо, зараз не спостерігається таких грубих і відвертих фальсифікацій, як це було в Україні. Отже, уроки перших кольорових революцій не пройшли безслідно. Варто зазначити, що сьогодні в Грузії, а також у Молдові, відчувається страх перед революціями та західними тенденціями розвитку, сформований проросійськими силами і агентами Москви. Противники прозахідного ліберального курсу стверджують: "Подивіться, до чого призвела орієнтація на Захід і спроби дистанціюватися від Росії (мається на увазі Україна)! А ми пропонуємо вам поміркований, практичний підхід. Грузія ж не вступає у відкритий конфлікт з Росією. Ми скористаємося ситуацією, поліпшимо економіку, підвищимо добробут і, найголовніше, будемо запобігати війні". Не можна забувати про один з недоліків демократії — можливість маніпуляції людьми, навіть не прямо, а через такі пропагандистські кампанії. За допомогою тез і білбордів можна легко переконати людей на свій бік.

"З їхньої мовчазної згоди західний вектор розвитку став токсичним"

У першому турі виборів у Молдові Мая Санду не вдалося здобути перемогу.

Я бачу таку саму тенденцію, що і в Грузії. Ті ж самі фактори, які вочевидь вплинули на вибір громадян Молдови. Що пропонує у Грузії проросійська антизахідна влада, а в Молдові проросійська антизахідна опозиція? Вони апелюють до того, що західний вибір може нібито призвести до дестабілізації країни, погіршення економічних умов, адже є залежність від російського ринку, і може начебто призвести аж до війни. Тому що Молдова має проблемну частину -- Придністров'я, де стоять російські солдати. На цьому грає частина політикуму. Але я б тут звернув увагу й на іншу сторону процесу -- на наших західних партнерів. Фактично з їхньої мовчазної згоди західний вектор розвитку став токсичним. І грузини, і молдавани бачать, що країна, яка орієнтується на Захід і демократію, хоче вирватися з орбіти Росії, зазнає великих втрат, опиняється у дуже скрутній ситуації, а Захід не може їй допомогти таким чином, щоб ситуація кардинально змінилась. Тому західним політикам треба зробити висновки, чому частина виборців робить свій вибір на користь іншого шляху.

А прикладами для наслідування можуть слугувати Орбан та Фіцо.

Так, їхні країни вже в НАТО та в ЄС, але це їх не рятує від такого розвороту.

Демократія дуже важко завойовується і дуже легко здається -- от що підтверджує Грузія. Одного покоління -- 25 років -- виявилося недостатньо, щоб закріпити ті паростки оновлення, які були започатковані Міхеїлом Саакашвілі.

Так. І в цій ситуації, яка виникла на нашому просторі Східної Європи, цей світоглядний вибір цінностей розмивається політичними технологіями, спекуляціями, використанням страхів та підкупу не лише виборців, а й політичних еліт. І важко сказати, в якому напрямку це розвиватиметься далі. Усе залежить від ресурсного забезпечення тієї імперії, яка за цим стоїть. Але на даний момент поки що ми бачимо домінування антизахідного тренду.

Білоруський народ продовжує відігравати пасивну роль.

З території Білорусі Росія пішла в Україну війною. У такій державі, яка є копією РФ, її сателітом, виборів не може бути апріорі, поки не впаде рашистський режим, наприклад, або Путін не зазнає серйозних втрат і Лукашенко зрозуміє, що чекати допомоги звідти йому не доведеться. Можливо, рятуватимуть китайські друзі, але в такому вигляді, як зараз, важко уявити організацію нормальних виборів у Білорусі на початку 2025 року. А може правонаступником оголосять сина Колєньку?

Сучасний досвід автократичних режимів свідчить про те, що після їх утвердження, скинути їх стає вкрай складно. Хоча на початку 2000-х років в деяких країнах Близького Сходу це вдалося, там існувала зовсім інша реальність: не було російських військ поблизу, а поліцейський апарат не набув такої сили, як у Білорусі під керівництвом Лукашенка. Крім того, "арабська весна" була підкріплена енергійною молоддю, яка прагнула змін. Тим часом, з Білорусі вже кілька десятиліть виїжджають творчі та незалежні молоді люди, а нове покоління виховується в традиціях радянського минулого. Таким чином, громадянське суспільство в умовах авторитаризму навряд чи зможе знайти сили для боротьби. Це питання, яке має вирішувати Європа: чи продовжувати терпіти цей режим, чи вжити заходів проти нього. Нажаль, білоруський народ виявляється в ролі статиста у цій складній ситуації.

Можна обговорювати вісім років політичних конфліктів у Сполучених Штатах.

До найнапруженіших виборів в історії Сполучених Штатів залишилося менше десяти днів.

Ці вибори важливі та епохальні. Але я б не применшував напруження на попередніх виборах, ми пам'ятаємо штурми Капітолію. І в 2016 році, коли Трамп переміг, вибори також були непрості. Тобто можна вже говорити про 8 років цього протистояння, яке виникло також не на рівному місці. Американське суспільство прийшло до цієї поляризації в силу багатьох причин -- ідеологічних, економічних, політичних. І Дональд Трамп -- просто виразник певного тренду, певних сподівань, можливо, спрощених і наївних сподівань своїх виборців. Але навіть коли Трамп зійде з арени у той чи інший спосіб, ці очікування американського суспільства ніде не подінуться. І тут ми знову говоримо про демократію, яка дозволяє спрямувати ці настрої, емоції та сподівання у якесь конструктивне річище діалогу, пошуку компромісів і раціональних рішень. Сподіваюся, що загострення в американській політиці, як це вже неодноразово траплялося, увійде в річище політичного діалогу та віднайдення якихось рішень.

Заява Трампа, який балотується на пост президента, вимагає розподілу на дві та чотири частини.

Якщо Камала Гарріс здобуде перемогу, це буде продовження політики демократів, яка включає підтримку, яку в певному обсязі забезпечував Джо Байден. Це означає збереження стабільності у допомозі Україні. Ніякі переговори про мир не можуть проходити без участі самої України. У випадку, якщо перемогу святкує Трамп, варто звернути увагу на його відомі слова: "Коли я стану президентом, я зателефоную Путіну і скажу, що ми з тобою друзі, закінчуй війну. А якщо він відмовиться, я без вагань дам наказ вдарити по центру цієї чортової Москви". Тим часом, потенційний кандидат у віцепрезиденти від республіканців, Дж.D. Венс, заявляє, що Україні, ймовірно, доведеться поступитися частиною своїх територій для завершення конфлікту. Ситуація залишається невизначеною.

Відсутність визначеності є очевидною. Спроби робити висновки або будувати далекосяжні плани на основі передвиборчої риторики, особливо коли йдеться про Трампа, який часто висловлюється у важковерифікованій формі, є марними. Усі заяви Дональда Трампа за останні шість місяців, безсумнівно, були спрямовані на те, щоб сподобатися його виборцям. Тому його прихильники можуть з однаковим ентузіазмом сприймати як його намір зменшити допомогу Україні, стверджуючи, що "Зеленський щороку отримує 60 мільярдів доларів з американського бюджету", так і погрози щодо можливого удару по Москві. Усе це варто розглядати з обережністю. Загалом, остаточний курс буде визначений переможцем виборів.